Шукати в цьому блозі

вівторок, 26 вересня 2017 р.

10 українських слів, які зроблять вашу мову ще красивішою

Поповнюйте свій словниковий запас неповторними українськими словами, вживайте їх вдома і на роботі, і ви вразите людей своєю начитаністю. Гайда!


Нівро́ку – використовуйте замість “нічого собі”. Звучить значно краще, еге ж?

НІВРОКУприсл.розм.
1. Нічого собі, непогано, так як треба. Прийшов старий Кулик.. То був уже старий дід, кремезний ще нівроку... (Панас Мирний, I, 1949, 257); Вже чверть століття пружні вітри степові цілують її вуста, обпалюють щоки. І почуває, себе Оксана Іванівна, як кажуть, нівроку (Колгоспник України, 4, 1956, 21);
//  Більше ніж треба. Яресько та Маркіяш весело оглядали свого товариша. Сімнадцятий тільки минає, а вигнало нівроку: голова біля кулемета, а ноги десь аж за мостом звисають (Олесь Гончар, II, 1959, 239);
//  у знач. прикм. Непоганий, такий як треба. Нівроку зять, не зять, а дуб, тернові очі, чорний чуб, з обличчя видно — дружелюб (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 333); — Нівроку собі [колгосп], — сказав агроном (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 19); Хазяєчка з тебе, нівроку!.. (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 104).
2. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження побажання не принести горя, не наврочити кому-небудь своїми словами. — Оце було йду вулицею та й чую, як люди говорять: — Ну та й гарна ж, нівроку, удовина дочка!.. (Нечуй-Левицький, II, 1956, 106); [Осадчий:] Та й ви, Михайле Йвановичу, нівроку, — ніби помолодшали (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 56); А тепер вже інший час, нівроку, Ми крокуєм гордо в майбуття (Ярослав Шпорта, Мужність, 1951, 39).
 Нівроку йому (їй, вам, тобі і т. ін.) — уживається для вираження побажання не принести горя, не наврочити кому-небудь своїми словами. Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока.. І молода — нівроку їй (Тарас Шевченко, I, 1963, 158); — Тепер я поденних не візьму: ти, молодичко, нівроку тобі, проворна, роботяща, управишся сама (Любов Яновська, I, 1959, 271).

 Доп’ясти – гарний замінник словосполучення “дістати щось”.

ДОП'ЯСТИ́ і ДОПНУ́ТИ, пну, пнеш, док.розм. Дістати що-небудь. — Де це ви таку збрую доп'яли, сусіде? — спитав Косенко (Олександр Копиленко, Сусіди, 1955, 10)— Ви ж, дівчата, біля печі порайтесь, а я побіжу. Гляди, хоч хустку допну, а то прийде весна, на люди ні в чому вийти (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 300).

Ла́сувати – їсти що-небудь смачне. Сезон морозива та фруктів оголошується відкритим, тіште себе такими смаколикими щодня.

ЛА́СУВАТИ, ласую, ласуєш, недок., чим і без додатка, їсти що-небудь смачне. — Давно вже не ласував, так ось ласощі і у горло не йдуть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 477); Про все йому [ведмедю] байдуже, Лежить та ласує медком (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 57); Жінки примостились край столу, взяли по шматочку шинки і ласували нею (Микола Олійник, Леся, 1960, 51).

Навпере́йми – намагатися перегнати один одного в бігу, плаванні тощо, перпендикулярно перетинаючи лінію руху когось чи чогось. Сподіваємося, що у перегонах ви завжди виграєте.

НАВПЕРЕЙМИприсл.
1. Перетинаючи що-небудь (дорогу, стежку і т. ін.), виходячи назустріч. Михалчевський вхопив шапку, кинувся на бокові двері.. і протовпився надвір, щоб зайти навперейми і подивитись на ту гарну молодицю (Нечуй-Левицький, II, 1956, 128); На крик з депо вибігли люди в чорній засмальцьованій одежі і подались навперейми (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 285);
//  у знач. прийм.з дав. в. Уживається при позначенні напрямку, що перетинає що-небудь, чийсь шлях. Грицько присів, знайшов крижину й кинувся зразу навперейми собаці (Степан Васильченко, I, 1959, 163); Кармелюк схопив дерев'яні відра і пішов навперейми Діброві (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 56).
2. розм. Те саме, що наперебій. Усі навперейми кликали його до себе в гості (Яків Качура, Вибр., 1953, 184); Здивувалися всі, замилувалися роботою і навперейми вихваляли винахідника (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 364).
3. розм. Те саме, що наперегони. Тяглися з землі молоді парості, тонкі та гнучкі, чекаючи простору та сонячного світу, щоб і собі убратися в силу і буйнути навперейми з своїми дідами (Панас Мирний, III, 1954, 293); Почувалося, що він романтично закоханий у швидку їзду, ладен мчати з вітрами навперейми (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 6).

Гала́світа – невідомо куди, світ за очі. Не маєте ідей, куди поїхати у відпустку? Ось вам найкращий варіант – вирушайте галасвіта.
ГАЛА́СВІТАприсл.діал. Невідомо куди; кудись. — Ні, з годину тому він був тут, — заперечив начальник цеху. — Прибіг.. в конторку,.. раптом наказав мені спинити цей корнюр на промивку і подався галасвіта (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 58).

Мо́тлох– старі речі домашнього вжитку, одяг, клапті. Зізнайтеся, що у вас вже такого назбиралося багацько. Не бійтеся позбуватись старих речей, які захаращують ваш простір.

МО́ТЛОХ, у, чол.збірн.
1. Старі речі домашнього вжитку, одяг, ганчір'я тощо. Поль хапає за руку Віктора і біжить стрімголов східцями вгору. П'ятий поверх, темний коридор з усяким мотлохом (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 141)Татари тягли з хати скрині з святковим одягом Повчанських і Настиним посагом. Розкинулися по траві шуби й скатертини, рушники й керсетки.. й усякий дідівський мотлох (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 142);
//  Непотрібні або непридатні для використання речі. Подвір'я було закидане старими побитими балцанками, ганчір'ям та іншим мотлохом (Іван Микитенко, II, 1957, 179)Перестрибуючи вагонетки, ноші, будівельний мотлох, підбіг [Лодиженко] до моторної дрезини (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 282);
//  розм. Шматки чогось потрощеного, порубаного. Тяжко б'ються [Змій і Трьомсин] булавами, Далі того — келепами, Все на мотлох потрощили (Іван Манжура, Тв., 1955, 177)Ворожі трупи, покручені, пошматовані на мотлох, лежали по всьому узгір'ю (Олесь Гончар, III, 1959, 419).
2. перен.зневажл. Погані, негідні люди; набрід, наволоч. А то ж добре, що ти там на городі балакаєш із політницями, з усяким мотлохом? (Словник Грінченка).
3. перен.розм. Те, що не має цінності, нікому не потрібне. Здебільшого йому траплялися недотепні, а часом і гидкі книжки. Зінько не находив серед цього мотлоху того, чого шукала його розумна.. голова (Борис Грінченко, II, 1963, 329)Організуючи новий український театр, М. К. Садовський ставив вельми серйозні завдання. Насамперед боротися з засміченням репертуару мотлохом різних доморощених драматургів (Минуле українського театру, 1953, 144).

Маста́к – справжній майстер на всі руки, людина, яка все вміє робити, вправна, тямуща у будь-якій справі. Старайтеся бути саме такими.

 МАСТА́К, а, чол., з інфін., до чого, на що, рідше без додатка, рідко у чому, чого, розм. Вміла й досвідчена в певній ділянці людина; майстер (у 3 знач.), митець (у 2 знач.). Всяк мастак своє зна (Номис, 1864, № 10415); Та ба! не всякий так змудрус, Як сам Виргилій намалює, А я ж до жалю не мастак (Іван Котляревський, I, 1952, 271); — Казали у дворі індики, Що ніби ти [Соловей] співать мастак великий (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 105);— А ви думаєте, що ви один тілько на се [писання творів] мастак? — одповів йому згорда становий (Панас Мирний, IV, 1955, 372); — Мені сказали, що ви великий мастак ловити риби і добре знаєтесь на грибах (Петро Колесник, Терен.., 1959, 101); — А ти до пісень мастак, — насмішкувато дивився на Щасного Хлипало. — Чи не з артистів, бува? (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 154); На жарт, на різні витівки хлопці були мастаками(Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 139); Данко не був мастак у писанні листів дівчатам. Його стиль був простий (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 410); Смирнов був великий мастак страйкової справи (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 234).
Шпа́рко– дуже швидко, спритно. Шпарко беріться до втілення всіх своїх планів!

 ШПА́РКО. Присл. до шпаркий. Прокіп Іванович став прикажчиком, а я ключником. І як-то воно шпарко здіялось!(Олекса Стороженко, I, 1957, 187); Твердою ходою, забувши на втому, шпарко подався він у той бік, звідки чутно було Савченків голос (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 209); Побагато набирають [легені] сіна, шпарко кидають вилами, завалюють Анничку там, на вершку (Гнат Хоткевич, II, 1966, 341); — Пішли! — промовив він, шпарко стаючи на ноги. — Засиділись ми в тебе, Титане (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 340); Біля самого майдану натовп натрапив на танцюристів, що шпарко віддирали гопака (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 467); Обома руками тримає [поручик Нольде] перед очима книгу, і очі його шпарко бігають з рядка на рядок(Юрій Смолич, Мир.., 1958, 160); Зненацька з другого берега шпарко ударили кулемети, випалили з гармат танки (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 34); Дощ посипав шпарко і рясніше (Юрій Смолич, I, 1947, 187); Як почала вона говорити, то й за себе все сказала, і за нас. Та так-то хутко та шпарко! (Марко Вовчок, I, 1955, 45); — Згадай: у яких ми злиднях жили, в якій нужді гибіли, та ніхто про нас не скаже слова лихого... А тепер і достатки... — Не ваше діло! — шпарко переб'є її Чіпка (Панас Мирний, II: 1954, 291); 
//  у знач. присудк. сл. Не тільки подякував, а й натякнув [Петро]: — Буде шпарко комусь — не прогнівайтесь. Для загального добра робимо! (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 88).
Гущина́ – кущі або інша рослинність; густий непрохідний ліс. Коли, як не влітку, можна нагодитися в гущавину?)
ГУЩИНА, и, жін.
1. Те саме, що гущавина 1. На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняєтеся, витяга цікаву мордочку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148)В гущині заростей, де повітря стояло непорушне, було жарко (Іван Сенченко, На Бат. горі. 1960, 21).
2. рідко. Те саме, що густотаГущина посадки.

Лі́тепло – тепла вода. Час літепла вже настав, а ви вже встигли скупатися? =)

ЛІ́ТЕПЛО, а, сер. Тепла вода. Гафійка гриміла ложками, хлюпала літеплом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 39)— Умивайся, а я тобі літепло приготувала з васильками та любистком (Панас Кочура, Родина.., 1962, 6);  * У порівняннях. З теплої, як літепло, ..води встала тонесенька пара (Нечуй-Левицький, I, 1956, 66);
//  яке, чого, перен. Про що-небудь тепле; тепло. Коли.. гостра спека змінюється м'яким атласним літеплом синього південного вечора, на токах запалюються електричні ліхтарі (Олесь Гончар, Південь, 1951, 143)Яблуні чорне і голе галуззя В сонячнім літеплі, в чистій блакиті (Павло Усенко, Листя.., 1956, 11).

Немає коментарів:

Дописати коментар